Історія справи

Постанова ВГСУ від 17.04.2014 року у справі №927/1437/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2014 року Справа № 927/1437/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І.

суддів Бондар С.В., Палія В.В. (доповідач)

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОРИТ-

АГРО"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014

у справі № 927/1437/13

за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі

товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОРИТ-

АГРО"

про стягнення 1 087 116, 29 грн.

за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: Савенко М.М.- предст. (дов. від 01.01.2014)

ВСТАНОВИВ:

Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОРИТ-АГРО" про стягнення 1 087 116, 29 грн. (з них: 740 000,00грн. попередньої оплати, 231 000,00грн. штрафу, 74 761,58грн. пені, 41 354,71грн. 3% річних), у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати та сплати штрафу у строк, погоджений сторонами у Додатковій угоді від 11.11.2011 до договору поставки №2208КА від 22.08.2011.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013 (суддя Мурашко І.Г.) у справі № 927/1437/13 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 740 000,00грн. суми попередньої оплати, 14800,00грн. судового збору. У решті позовних вимог -відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 (судді Калатай Н.Ф., Баранець О.М., Пашкіна С.А.) рішення господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013 у справі № 927/1437/13 змінено, викладено п. 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції у іншій редакції: стягнуто з відповідача на користь позивача 971 000,00грн. основного боргу, 41 352,25грн. 3% річних, 20 247,05грн. витрат по сплаті судового збору. Також стягнуто з відповідача на користь позивача 2723,52грн. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛОРИТ-АГРО", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

15.04.2014 судом одержано телеграму від позивача, у якій викладено клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, у зв'язку із пізнім одержанням (14.04.2014) копії ухвали про призначення касаційної скарги до розгляду на 17.04.2014.

Оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги судом не задоволено. Крім того, навіть за умови одержання копії ухвали суду 14.04.2014, позивач не був позбавлений можливості направити у судове засідання 17.04.2014 повноважного представника та підготувати відзив на касаційну скаргу.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 22.08.2011 позивач, як покупець та відповідач, як постачальник уклали договір поставки № 2208КА (далі Договір поставки), за яким відповідач прийняв не себе зобов'язання передати у власність позивача, а позивач - прийняти та оплатити товар (соняшник врожаю 2011 року) на умовах Договору поставки.

Пунктом 5.1 Договору поставки сторони погодили, що передплата у розмірі 770 000 грн. має бути сплачена протягом трьох банківських днів з моменту укладення Договору.

Відповідно до п. 3.2 договору строк поставки товару визначений до 15.11.2011.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору, позивач перерахував відповідачу 770 000 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученням № 1507 від 29.08.2011, № 1509 від 30.08.2011, № 1517 від 31.08.2011, № 1520 від 31.08.2011 (а.с.13-16).

Листом вих. від 10.11.2011 № 115 відповідач повідомив позивача про неможливість виконати у визначений термін умови п. 3 Договору поставки і просив дозволити повернути отримані авансом кошти за Договором поставки та штрафні санкції у розмірі 30% в термін до 20.12.2011.

Пунктом 6.3 Договору поставки сторони обумовили, що у випадку непостачання товару протягом п'яти робочих днів з моменту закінчення строку поставки, покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від даного договору у повному обсязі або частково відносно непоставленої частини товару. При цьому постачальник зобов'язується повернути покупцеві вартість оплаченого, але не поставленого товару протягом трьох банківських днів з моменту односторонньої відмови покупця від договору і сплатити штраф у розмірі 30% від вартості непоставленого товару.

11.11.2011 позивач та відповідач уклали додаткову угоду до Договору поставки (далі Додаткова угода), пунктом 1 якої погодили, у зв'язку з неможливістю виконати відповідачем зобов'язання з поставки товару у встановлений Договором поставки строк, припинити зобов'язання відповідача з поставки товару за Договором поставки.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди, відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути позивачеві передплату, сплачену за непоставлений товар, в сумі 770 000 грн., а також сплатити позивачеві штраф за не поставку товару в розмірі 30 % від суми передплати, що складає 231 000 грн., а всього 1 001 000 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, зазначений у Додатковій угоді, до 20.12.2011.

Відповідно до 3 Додаткової угоди, у разі порушення строків повернення передплатити та сплати штрафу, встановлених п. 2 Додаткової угоди, відповідач зобов'язується сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати та сплати штрафу у строк, погоджений сторонами у Додатковій угоді від 11.11.2011 до договору поставки №2208КА від 22.08.2011, стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України встановлено, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частина 2 ст. 604 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, шляхом укладення Додаткової угоди сторони домовились замінити зобов'язання постачальника повернути за певних умов попередню оплату і сплатити штраф у порядку та в строки, встановлені п. 6.4 Договору поставки, на безумовне зобов'язання відповідача повернути позивачу попередню оплату і сплатити штраф в строк до 20.12.2011.

Грошове зобов'язання - це таке правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Тобто, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, у якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, уклавши Додаткову угоду, постачальник взяв на себе грошове зобов'язання із повернення коштів та сплати штрафу у визначений строк, за порушення якого сторони Додаткової угоди передбачили відповідальність відповідача у вигляді сплати на користь позивача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У зв'язку із викладеним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що права та обов'язки сторін щодо повернення відповідачем позивачу 770 000 грн. передоплати та сплати 231 000 грн. штрафу є грошовим зобов'язанням і спір у даній справі виник із зобов'язань за Додатковою угодою до договору поставки, а не безпосередньо із Договору поставки.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Встановивши, що у рахунок виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем було сплачено 30 000,00грн.; врахувавши, що відповідачем не доведено виконання зобов'язання у повному обсязі, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили заявлені позовні вимоги у частині стягнення з відповідача 740 000,00грн. попередньої оплати, яка не була повернута відповідачем у визначений сторонами строк (770 000,00грн. - 30 000,00грн. = 740 000, 00грн.).

Позивачем також було заявлено до стягнення 231 000,00грн. штрафу та 74 761,58грн. пені.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення штрафу та пені, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем було пропущено річний строк позовної давності для звернення із зазначеними вимогами до суду, про застосування якої було заявлено відповідачем по справі.

Суд апеляційної інстанції у частині стягнення пені погодився із доводами суду першої інстанції, проте, змінив рішення у частині відмови у стягненні штрафу, задовольнивши вказану вимогу. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив із того, що штраф, який є частиною заборгованості, не був перерахований відповідачем на користь позивача у погоджені Додатковою угодою строки.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим та таким, що не відповідає приписам закону, з огляду на наступне.

Сторонами у Додатковій угоді погоджено сплату штрафу за не поставку товару в розмірі 30 % від суми передплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Як передбачено ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом апеляційної інстанції не враховано, що штраф, у даному випадку є не основним зобов'язанням, а носить допоміжний (акцесорний) характер до основного зобов'язання, як один із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, тобто, його правова природа саме як неустойки є незмінною, отже, на зазначену вимогу поширюється спеціальна позовна давність, передбачена ст. 258 ЦК України, і яка складає один рік.

Згідно з частиною 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, строк позовної давності для стягнення штрафу, станом на час звернення позивача з позовом до суду, сплив.

Встановивши, що наведені позивачем причини пропуску позовної давності не є поважними, суд першої інстанції на законних підставах відмовив у задоволенні позову у зазначеній частині, а суд апеляційної інстанції, у свою чергу, помилково скасував законне рішення суду першої інстанції у зазначеній частині, безпідставно задовольнивши вимогу про стягнення з відповідача 231 000,00грн. штрафу.

Щодо вимоги про стягнення 74 761,58грн. пені, то суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивачем пропущено річний строк позовної давності для стягнення пені, який визначений ст. 258 ЦК України, і позивачем не наведено поважних причин попуску строку позовної давності, обґрунтовано відмовили у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 74 761,58грн. пені.

Позивачем також було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 41 354,71грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати у визначений строк, виконання якого було погоджено сторонами у Додатковій угоді до договору поставки, суд апеляційної інстанції на законній підставі змінив рішення суду першої інстанції у частині відмови у стягненні 3% річних, яке було мотивовано тим, що зобов'язання відповідача мало негрошовий характер, та задовольнив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 41 352,25 грн., згідно із перерахунком суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що апеляційний господарський суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково змінив законне і обґрунтоване рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні штрафу та безпідставно стягнув із відповідача на користь позивача штраф у сумі 231 000,00грн., що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування прийнятої ним зі справи постанови із залишенням в силі рішення суду першої інстанції у зазначеній частині.

У решті - постанова суду апеляційної інстанції, за відсутності передбачених законом підстав для її зміни або скасування, підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає встановленим фактичним обставинам та прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із п. 11 ч. 1 ст. 111-11 ГПК України у разі скасування чи зміни рішення у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат.

У зв'язку із тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 - скасуванню в частині, у якій було змінено рішення місцевого суду про відмову у задоволенні вимоги про стягнення 231 000,00грн. штрафу (із безпідставним задоволенням судом апеляційної інстанції зазначеної вимоги), а рішення суду першої інстанції в означеній частині підлягає залишенню в силі, судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2310,00грн. (50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, обчисленої виходячи із оспорюваної суми) підлягає стягненню з Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОРИТ-АГРО". Також, із позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2310,00грн. судового збору за подання апеляційної скарги (який було стягнуто із відповідача на користь позивача у постанові апеляційної інстанції, з урахуванням задоволеної суми штрафу, про що було видано судовий наказ), 4620,00грн. витрат по сплаті судового збору (який був стягнуто з відповідача на користь позивача у постанові апеляційної інстанції, з урахуванням задоволеної суми штрафу, про що було видано судовий наказ).

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОРИТ-АГРО" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 у справі № 927/1437/13 скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення 231 000,00грн. штрафу, а рішення господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013 у цій частині про відмову у стягненні 231 000,00грн. штрафу залишити в силі.

У решті - постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 у справі № 927/1437/13 залишити без змін.

Стягнути з Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" (м. Харків, вул. Іванівська, 1, код ЄДРПОУ 20023279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОРИТ-АГРО" (Чернігівська обл., м. Носівка, вул. Центральна, 9, код ЄДРПОУ 34593909) 4620,00грн. - витрат по сплаті судового збору, 2310,00грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 2310,00грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Чернігівської області.

Головуючий суддя В.І. Дерепа

Судді С.В. Бондар

В.В. Палій